22 жовтня відбувся Семінар – практикум за темою: «Робота з обдарованими дітьми». Результатом роботи вчителів над даною темою стали розроблені поради.

ОСНОВНІ ПІДХОДИ ДО РОБОТИ З ОБДАРОВАНИМИ ДІТЬМИ

Модернізація національної освіти в Україні визначила необхідність розвитку інтелектуального, духовного потенціалу українського народу, вихід вітчизняної науки та культури на світовий рівень. У зв'язку з цим особливої актуальності набуває проблема формування української еліти.

То ж виявлення розумової обдарованості (інтелектуальної чи твор­чої), спеціальних здібностей у дітей, їх розвиток і реалізація є однією з актуальних проблем на сучасному етапі розвитку педагогічної теорії та практики. Обдарованість — складне, багатогранне явище. Кожна об­дарована дитина  — індивідуальність, яка потребує особливого підходу.

Під час роботи з такими дітьми постійно виникають педагогічні й пси­хологічні труднощі, обумовлені розмаїтістю видів обдарованості, зокрема віковою та прихованою, безліччю суперечливих теоретичних підходів і ме­тодів, варіативністю сучасної освіти, а також малою кількістю фахівців, про­фесійно та особистісно підготовлених до роботи з обдарованими дітьми.

Саме діти з ознаками обдарованості вільно або мимоволі можуть створювати своєю поведінкою нестандартні ситуації, для розв'язання яких «учительські» стереотипи не лише даремні, але навіть шкідливі як для дитини, так і для самого вчителя. Однією з причин виникнення подібних ситуацій є те, що, наприклад, унаслідок високого темпу інтелектуаль­ного розвитку обдаровані діти (а за великим рахунком і будь-які інші діти) усвідомлено або не усвідомлено вимагають до себе відношення як до повноправного суб'єкта навчальної діяльності, спілкування і т. д. Тим часом один із найбільш поширених стереотипів традиційної учительської свідомості полягає в тому, що учня (саме тому, що він учень) початково розглядають як об'єкт педагогічної дії, але не як суб'єкт спільного освіт­нього процесу.

Це означає, що, працюючи з обдарованими дітьми, педагог мусить уміти вставати в позицію рефлексії до самого себе. Так, одним із основних психологічних принципів роботи з дітьми є принцип «прийняття іншого», згідно з яким учитель має спочатку приймати учня як індивідуальність зі своїми особливостями, що вже склалися.

Крім того, вчителеві важливо володіти даром навіювання, уміти ар­гументовано переконувати; бути неупередженим, справедливим, емоцій­но врівноваженим, тактовним, щоб не вплинути негативно на прагнення дитини до творчості, на її етичні вчинки; бути здатним до самоаналізу, самокритики, перегляду своїх позицій, виваженості вчинків; налагоджу­вати з учнями партнерські стосунки; надавати дітям свободу вибору та прийняття рішень; володіти високим рівнем пізнавальної і внутрішньої мотивації, адекватною самооцінкою тощо. Як відомо, лише особистість може виховати особистість і тільки талант може виростити новий талант.

Компетенція вчителя є важливим фактором у використанні спеці­альних методів навчання. Саме вчитель створює атмосферу, яка може надихати учня або руйнувати його впевненість у собі, заохочувати чи пригнічувати інтереси. Щоб створити таку атмосферу, я в педагогічній діяльності використовую такі методи:

* стимулювання бажання учнів працювати са­мостійно;

* заохочування до роботи над проектами, за­пропонованими самими учнями;

* переконання учнів у тому, що вчитель є їхнім однодумцем;

* заохочування до максимальної захопленості в спільній діяльності;

* виключення будь-якого тиску на дітей, ство­рення розкутої атмосфери;

* надання дитині свободи вибору галузі засто­сування своїх здібностей.

Особистість часто не може правильно обрати життєвий шлях, що врешті-решт негативно позна­чається на науковому й інтелектуальному потен­ціалі держави загалом, на рівні її економічного й соціального розвитку. Адже обдарований учень починається з обдарованого вчителя (інтелект за­гострюється інтелектом, характер виховується ха­рактером, особистість формується особистістю).

Завдання педагога — управляти процесами творчого пошуку, йдучи від простого до складного: створювати ситуації, що сприяють творчій актив­ності та спрямованості школяра, розвивати його уяву, асоціативне мислення, здатність розуміти за­кономірності, прагнення постійно вдосконалювати­ся, розв'язувати дедалі складніші творчі завдання.

Намагаючись творчо будувати освітній процес з обдарованими дітьми, я враховую індивідуально-особистісний і дидактичний підходи.

Індивідуально-особистісний підхід базується на необхідності врахування не лише індивідуаль­ності учня, а й усієї системи стосунків особистос­ті з оточенням; оцінювання впливу цих стосунків на психіку дитини та її індивідуальні можливості.

Реалізуючи цей підхід, я досягаю:

* "вивчення досягнутого рівня розвитку особистості;

* індивідуалізації процесу навчання, яка би від­штовхувалася від досягнутого рівня і зберіга­лася протягом усього процесу навчання.

Моделюючи форму розвитку здібностей ди­тини, перевагу віддаю розвивальним завданням, оптимальним за змістом, реальним щодо наван­таження дитини, які формують в неї раціональні вміння розумової праці.

Дидактичний підхід. Існує переконання в тому, що найхарактернішим проявом обдаро­ваності є ті здібності, які вже притаманні певній особистості, нібито раз і назавжди сформовані.

Своє ж завдання вбачаю в тому, щоб створи­ти таку навчальну ситуацію, яка би максималь­но навантажувала провідну здібність конкрет­ної дитини, розробляючи спеціальні навчальні індивідуальні програми, орієнтовні схеми-плани індивідуального освітнього маршруту учня, тоб­то своєрідні траєкторії руху обдарованої дитини до успіху. Ці індивідуальні програми акцентують увагу на певних сильних сторонах особистості (посилююча модель) або на слабких (коригувальна модель), посилюють сильні сторони, щоб компен­сувати слабкі (компенсуюча модель).

Плануючи роботу з обдарованими дітьми, я досягаю належної змістової наповненості занять, зорієнтованості на новизну інформації та різно­манітні види пошукової аналітичної, розвивальної, творчої діяльності. Підбираю зміст так, щоб навчальна інформація доповнювалась науковими відомостями, забезпечуючи високий темп освоєн­ня інформації учнями.

Серед методів навчання обдарованих учнів, які застосовую, превалюють самостійна робота, пошуковий і дослідницький підходи до засвоєних знань, умінь і навичок. Контроль за їх навчанням, який здійснюю, стимулює поглиблене вивчення, систематизацію, класифікацію навчального мате­ріалу, перенесення знань у нові ситуації, розвиток творчих елементів у їх навчанні. Домашні завдан­ня мають творчий, диференційований характер.

Важливий спектр моєї діяльності — це також індивідуальна позакласна робота, що передбачає ви­конання різноманітних завдань, участь в очних і за­очних олімпіадах, конкурсах на кращу науково-до­слідну роботу. Така форма роботи забезпечує педа­гогічний супровід розвитку інтересів і нахилів учнів, допомагає їм в обранні профілю позашкільних занять.

Обдаровані діти — майбутній цвіт нації, інте­лектуальна еліта, гордість і честь України, її світо­вий авторитет, а тому перед кожним педагогічним колективом стоїть завдання, спрямоване на забез­печення формування інтелектуального потенціалу нації шляхом створення оптимальних умов для всебічно обдарованої молоді.

ПОРАДИ ПЕДАГОГІЧНИМ ПРАЦІВНИКАМ

Учитель не має вихваляти кращого учня; не потрібно вирізняти обдаровану дитину за інди­відуальні успіхи, краще заохотити спільні заняття з іншими дітьми.

Учителеві не варто приділяти багато уваги на­вчанню з елементами змагання, обдарована дитина частіше від інших ставатиме переможцем, що може викликати неприязнь до неї інших учнів.

Учитель не має робити з обдарованої дити­ни «вундеркінда». Недоречне акцентування на її винятковості породжує роздратованість, ревнощі друзів, однокласників. Інша крайність — зловмис­не прилюдне приниження унікальних здібнос­тей — звичайно, неприпустима.

Учителеві необхідно пам'ятати, що в більшос­ті випадків обдаровані діти погано сприймають суворо регламентовані заняття, що повторюються.

ЯК РОЗВИВАТИ ТВОРЧІ ЗДІБНОСТІ

ОБДАРОВАНИХ ДІТЕЙ

1. Підхоплюй думки учнів і оцінюй їх зразу, під­креслюючи їх оригінальність, важливість тощо.

2. Не вимагай запам'ятовування схем, таблиць, формул, одностороннього рішення, де є багатоваріативні способи.

3. Іноді ровесники ставляться до здібних дітей агресивно, це необхідно попередити. Най­кращим засобом є пояснення здібному, що це характерно, і розвиток у нього терпимості й упевненості.

4. Пропонуй цікаві факти, випадки, технічні та наукові ідеї.

5. Стимулюй і підтримуй ініціативу учнів, само­стійність. Пропонуй проекти, які можуть за­хоплювати.

6. Створюй проблемні ситуації, що вимагають альтернативи, прогнозування, уяви.

7. Розвивай критичне сприйняття дійсності.

8. Вчи доводити починання до логічного завер­шення.

9. Під час занять чітко контролюй досягнуті ре­зультати та давай завдання підвищеної склад­ності, створюй ситуації самоаналізу, самооцін­ки, самопізнання.

10. Залучай до роботи з розробляння й упрова­дження власних творчих задумів та ініціатив, створюй ситуації вільного вибору та відпові­дальності за обране рішення.

11. Використовуй творчу діяльність вихованців під час проведення різних видів масових за­ходів, відкритих і семінарських занять, свят.

12. Під час опрацювання програмового матеріалу залучай до творчої пошукової роботи з вико­ристанням випереджувальних завдань, ство­рюй розвивальні ситуації.

13. Активно залучай до участі в міських, обласних, усеукраїнських конкурсах, змаганнях, виставках.

14. Відзначай досягнення вихованців, підтримуй і стимулюй активність, ініціативу, пошук.

15. Пам'ятай, що «учень — це не посудина, яку потрібно наповнити, а факел, який треба за­палити»

ЯК ТРЕБА ПОВОДИТИСЯ БАТЬКАМ З ОБДАРОВАНОЮ ДИТИНОЮ

* Зрозуміти дитину й усвідомити її неординарність.

* Не ігнорувати унікальність її можливостей.

* Створити умови для заохочення таланту.

* Не проектувати на обдаровану дитину власні захоплення й інтереси.

^х Не змушувати надмірно захоплюватись улю­бленою справою і не перевантажувати дитину.

^х Створити атмосферу творчості, не гасити ін­терес.

* Навчати терпіння, заохочувати за всі старання.

* Тактовно, делікатно допомагати.

^х Учити програвати і не сприймати будь-яку не­вдачу як трагедію.

^х Навчити дитину бути якомога менше вразливою.

^х Учити володіти емоціями.

^х Робити все можливе, аби дитина не занижу­вала свою самооцінку й у той же час не ви­ставляла надмірну обдарованість на показ.

^х Не надавати їй переваг над іншими дітьми в сім'ї.

^х Якомога більше уваги приділяти фізичній ак­тивності дитини.

^х Ураховувати індивідуальність.

ПОРАДИ ОБДАРОВАНИМ ДІТЯМ

У виробленні гнучкої, прийнятної для оточу­ючих стратегії поведінки й тактики вчинків розу­мово обдарованим дітям допоможуть поради.

^х Перекладай свої ідеї на мову, доступну, зна­чущу для інших, щоб вони сприймали свій внесок як такий, що слугує їхнім потребам або принаймні не суперечить.

^х Критику на адресу інших людей висловлюй з позитивних позицій, з бажанням допомогти.

^х Давай зрозуміти, що в основному ти підтри­муєш ті цінності, принципи, ідеали, які ко­ристуються повагою колективу.

^х Намагайся, щоб тебе не сприймали як агре­сора, дозволяй іншим зберігати свою гідність, вислуховуй їх уважно.

^х Зароби власний «кредит» для більшої особис­тої свободи протягом якогось часу, не бійся від початку прийняти основні вимоги, якщо вони не вступають в серйозний конфлікт із твоїми основними принципами.

^х Сконцентруй увагу на завданні, яке необхідно виконати, а не на «особистостях», не на до­сягненні статусу.

* Бери до уваги фактор часу, так, щоб у тебе була можливість «відтягнути» відповідь, а та­кож обрати спосіб дії.

Ці прийоми мають допомогти розумово обда­рованій дитині розв'язати конфлікт між збережен­ням незалежності та підпорядкуванням груповим інтересам.